Україна: Інституційні диспропорції в українській напівпрезидентській системі/Польща: Поділ і збалансування влади в Польщі – детермінанти, трансформації, досвід

10 07 2025

10 липня 2025 року в Бібліотеці Варшавського університету відбувся п’ятий семінар із серії «Державний устрій у дії», організований в рамках дослідницького проекту, присвяченого аналізу функціонування державних інституцій у конституційній практиці. Відкриваючи зустріч, координаторка проекту, доктор філософії Агнєшка Дудзінська підкреслила, що дослідницька група наближається до половини запланованої тематичної серії, метою якої є поглиблений аналіз впливу конституційних рішень на політичну та адміністративну практику.

Семінар у четвер був присвячений аналізу практичного функціонування механізмів поділу та балансування влади в політичних системах Польщі та України. Доповіді д-ра Наталії Кононенко (Національна академія наук України) «Інституційні диспропорції в українській напівпрезидентській системі: стримування і противаги 2014-2025» та д-ра Міхала Містигача (Варшавський університет) «Розподіл і балансування влади в Польщі – детермінанти, трансформації, досвід» стали відправною точкою для поглибленої дискусії про інституційну стабільність, системні реформи та виклики для демократії в умовах політичної та військової кризи.

Інституційні диспропорції в українській напівпрезидентській системі

Доповідь д-ра Кононенко була присвячена інституційним диспропорціям в українській напівпрезидентській системі з 2014 по 2025 рр. Авторка представила проведений аналіз функціонування принципу «стримувань і противаг» в умовах конфлікту компетенцій між Президентом, Урядом та Парламентом.

Доповідачка розпочала свою презентацію з того, що, згідно з Конституцією України, держава має форму напівпрезидентської республіки з парламентсько-президентською моделлю поділу влади. Верховна Рада України законодавчо наділена такими ключовими функціями, як формування коаліцій, участь у призначенні Кабінету Міністрів, схвалення його програми діяльності та контроль за діяльністю уряду. Окресливши в загальних рисах питання політичної відповідальності Кабінету Міністрів України перед парламентом, д-р Кононенко перейшла до порівняння української інституційної моделі з іншими європейськими напівпрезидентськими системами. Українська модель має такі особливості, як подвійне підпорядкування виконавчої влади, згідно з яким уряд підзвітний як парламенту, так і президенту, в той час як глава держави зберігає значні повноваження у сфері кадрової політики, національної безпеки, зовнішньої політики, а також має вплив на дії місцевих державних адміністрацій та законодавчий процес. Це створює умови для інституційного суперництва між прем’єр-міністром і президентом.

Формально Україна має парламентсько-президентську модель, але на практиці президент домінує над урядом, що порушує баланс влади (так званий президентсько-домінуючий напівпрезиденціалізм). Крім того, спікерка звернула увагу на те, що в період війни з Росією президент додатково отримав реальні інструменти впливу на виконавчу та законодавчу владу.

Спікерка вказала на чотири інституційні пастки, які послаблюють уряд і парламент. По-перше, нестабільні та формальні парламентські коаліції, які не мають реальної політичної функції. По-друге, ідеалізація технократичного врядування, що призводить до послаблення політичної підзвітності. По-третє, відсутність обов’язкового схвалення програми уряду парламентом. Також відсутній конструктивний вотум недовіри, а механізми вирішення урядових криз є неефективними. Серед інших причин дисбалансу – домінування президента в кадровій політиці, практика президентської «монобільшості», маргіналізація уряду в законодавчому процесі (низький відсоток законопроектів) та відсутність чіткого регулювання коаліцій.

На завершення авторка підкреслила, що нинішня системна модель функціонує як «войовнича демократія», здатна діяти, незважаючи на війну та інституційні неузгодженості. Однак, хоча система продемонструвала гнучкість і стійкість в умовах воєнного часу, вона вичерпала свій потенціал. Конституційні реформи та чіткі механізми підзвітності уряду і парламенту необхідні для того, щоб уникнути подальшої інституційної ерозії та забезпечити ефективне функціонування України як демократичної держави в процесі європейської інтеграції. Чіткий розподіл політичної відповідальності та перерозподіл центрів влади мають вирішальне значення.

Доповідь викликала жваву дискусію, яка торкнулася таких питань, як доктрина слабкого вето (тобто непідписання президентом законів), представництво різних соціальних груп у Верховній Раді, експлуатація суспільних ресурсів за допомогою технічного панування або політичний вплив олігархів та іноземних корпорацій.

Поділ і збалансування влади в Польщі – детермінанти, трансформації, досвід

У другій частині семінару д-р Міхал Містигач представив нашій дослідницькій групі роботу, присвячену еволюції принципу поділу і збалансування влади в Польщі, його конституційному формулюванню та реальним викривленням у 2015-2023 роках. Автор зіставив традиційний монтесківський трипартизм з реальним функціонуванням системи влади в Третій Речі Посполитій, показавши як формальну структуру, так і механізми її ерозії.

Принцип поділу влади в Конституції Республіки Польща виражений у статті 10(1). Конституція є наслідком перехідного періоду і завершенням восьмирічного періоду системного тимчасового правління. Вищезгадана стаття виражає класичний трирівневий поділ: законодавча влада (Сейм і Сенат), виконавча влада (Президент і Рада Міністрів) і судова влада (суди і трибунали). Конституційна модель також передбачає інститути контрольної влади (наприклад, NIK, RPO, KRRiT, NBP), які також можна вважати частиною системи балансу влади. Поділ влади ґрунтується не лише на розмежуванні, але й на механізмах взаємодії, стримувань і противаг.

У традиційному розумінні поділ влади – це «статичний трикутник» з рівними сторонами – взаємним розмежуванням і захистом компетенцій. Однак спікер вказує на необхідність динамічного підходу: відносини між гілками влади змінюються з часом, є плинними і залежать від політичної волі. Прикладами інституційного взаємопроникнення повноважень є президентське вето, законодавча ініціатива або участь парламентарів в уряді.

Далі спікер згадав про конституційну кризу після 2015 року: на практиці було порушено принцип балансу влади – відбулася концентрація реальної влади в руках правлячої партії та її лідера, який не мав формальних державних функцій. За словами спікера, ерозія влади включала в себе політизацію Конституційного Суду та Національної ради юстиції, підпорядкування прокуратури уряду, обмеження незалежності судів (закони про дисциплінарну відповідальність суддів, так званий «закон про намордник»), маргіналізацію парламенту як місця для дебатів (законодавчі вкидання, нічні голосування, «імітаційний парламентаризм»). Далі спікер вказав на поступову системну нейтралізацію опозиції та зниження через це її ефективності.

У своєму заключному слові д-р Містигач зазначив, що після 2015 року Польща вступила у фазу «конституційної деградації» – поступового і цілеспрямованого послаблення верховенства права без формального внесення змін до Конституції. Формальний конституціоналізм був витіснений політичним конституціоналізмом: інститути працюють на папері, але більше не виконують свою реальну гарантійну функцію. Доповідач виступив за повернення до реального застосування Конституції, відновлення суспільної довіри та деполітизацію інституцій як умову відновлення верховенства права.

Дискусія, що відбулася після доповіді, була присвячена різним аспектам функціонування принципу поділу і балансу влади в Польщі та його еволюції в умовах політичних і геополітичних криз. Серед порушених питань – централізація влади, напруженість у розподілі повноважень між урядом та органами місцевого самоврядування, а також послаблення позицій парламенту на тлі зростання ролі виконавчої влади. Було також відзначено обмежену ефективність механізмів контролю, таких як індивідуальний вотум недовіри, та труднощі у функціонуванні парламентської опозиції. Були розглянуті питання гнучкості опозиції, важливості політичної культури та можливості інституційного посилення ролі парламенту.

Семінар показав, що і в Польщі, і в Україні система стримувань і противаг сьогодні проходить випробування політичними та геополітичними реаліями. Доповіді та супровідна дискусія підкреслили необхідність не лише інституційних реформ, але й конституційної культури та співпраці між органами влади як основи сталої демократії.