Польща: Вибори, партії та механізми суперництва/Україна: виклики партійній системі та політичній легітимності

12 06 2025

12 червня 2025 року відбувся четвертий семінар з циклу «Устрій у дії» присвячений аналізу виборчих та партійних систем у Польщі та Україні. Відповідно до усталеного способу роботи, зустріч у четвер також проходила у формі дискусії двох експертів. Було представлено дві доповіді: професора Ягеллонського університету Ярослава Фліса на тему «Польська виборча система» та професора Львівського національного університету імені Івана Франка Анатолія Романюка «Оцінка стану розвитку політичних партій, що функціонують в Україні».

Виборчі системи та партійні структури в Польщі та Україні формуються на перетині ідеологічного суперництва, інституційних обмежень та мінливих суспільних очікувань. У Польщі політична структура стабілізується навколо п’яти угруповань, тоді як в Україні ми спостерігаємо заморожену партійну систему та дефіцит реального політичного представництва.

Польща: Вибори, партії та механізми суперництва

У своїй презентації професор Ярослав Фліс обговорив вплив пропорційного закону, що діє в Польщі, на динаміку партійної системи, вказавши, серед іншого, на так званий ефект прогресивної пропорційності, який надає перевагу найбільшим угрупованням. 460 депутатів обираються в 41 багатомандатному виборчому окрузі, а місця розподіляються за методом Д’Хондта. Виборчий бар’єр (5% для партій, 8% для коаліцій) ефективно обмежує фрагментацію політичної сцени, водночас заохочуючи партії, здатні мобілізувати ширший електорат. Доповідач зазначив, що партійне суперництво відбувається по новій осі: зверху-вниз, яка замінює класичний поділ на лівих і правих. Замість ідеологічної суперечки (ринок vs громада) домінує напруженість між елітарністю та масовим представництвом. Опозиційні та правлячі партії обмінюються владою в рамках спрощеного меседжу – без фундаментальної зміни системних засад.

У своїй доповіді професор Фліс торкнувся відмінностей у виборах до органів влади на різних рівнях. Найбільша пропорційність між кількістю голосів і кількістю місць зберігається на виборах до Європейського парламенту. У виступі спікер також торкнувся важливого питання місця, яке займає кандидат у списку. Перший кандидат у списку, швидше за все, отримає найбільшу підтримку. Існує також таке явище, як голосування за своєрідну «знаменитість», тобто людину, яка є широко впізнаваною. Крім того, партії також враховують можливе суперництво між місцевими кандидатами при формуванні своїх списків. Доповідач зазначив, що такі явища, як «стрілки» (кандидати з сильним особистим мандатом) або «адвокати» (ті, що залишаються в списку) свідчать про складність механізмів відбору еліти та управління конкуренцією всередині партії.

Підсумовуючи, доповідач дійшов висновку, що хоча ця система забезпечує відносну стабільність, вона має свої обмеження. Голос частини виборців іноді може бути неефективним – у 2015 році до 15% голосів було віддано за комітети, які не подолали прохідний бар’єр. У той же час, малі партії засвоїли стратегію балотування у складі списків однієї великої партії (а не коаліції), що є наслідком нижчого прохідного бар’єру. Таким чином, спостерігається певний обхід правил шляхом формування «парасолькових партій» перед виборами.

Після доповіді відбулася жвава дискусія, під час якої піднімалися питання про представництво виборців, чиї голоси були «змарновані» через не подолання прохідного бар’єру, увічнення існуючої системи великими партіями і, як наслідок, небажання змінювати систему, незважаючи на тиск з боку менших партій, прозорість фінансування виборчих кампаній та рекомендації щодо місцевих виборів. Під час дискусії наводився приклад Словенії, яка використовує метод одномандатних округів. Чи могла б така система працювати в Польщі? Ці та інші питання є стимулом для нашої команди до подальших досліджень.

Україна: виклики партійній системі та політичній легітимності

У другій частині семінару професор Анатолій Романюк представив ситуацію з політичними партіями в Україні, звернувши увагу на проблему їхньої ефемерності, популістський характер їхніх програм та низький рівень суспільної довіри. На початку доповіді спікер зазначив, що без розуміння того, яким інститутом є політична партія в Україні, не можна повністю зрозуміти роль, яку вона відіграє. Українська партійна система створювалася в умовах системної трансформації та посткомуністичної спадщини. Незважаючи на те, що в період перебудови та після розпаду Радянського Союзу партії були сформовані антикомуністичними активістами, вони походили саме з комуністичного середовища. З цих причин новостворені політичні угрупування створювалися за відомим раніше зразком: масові партії з великою кількістю осередків, що організовують партійне поле.

У наступній частині свого виступу професор Романюк звернув увагу на інтенсифікацію процесу формування політичних партій у 1990-х роках та прийняття Закону «Про політичні партії», який визначив формальні параметри, що дозволяють визнати організацію повноцінною партією. Як він зазначив, реєстрація стала обов’язковою умовою функціонування в політичному просторі, але сама по собі легалізація не супроводжувалася реальною діяльністю чи ідеологічною чіткістю. Говорячи про зміни, які поступово відбувалися в українському політичному житті, спікер зазначив, що тогочасні політики також активно дивилися в бік Заходу, спостерігаючи за польською політичною сценою. Відбувався дрейф українських партій, починала консолідуватися демократія, групи також брали участь у формуванні органів влади.

Доповідач підкреслив, що серйозною проблемою все ще залишається незнання власних програм партій – як їхніми членами, так і їхніми лідерами. Партіям часто не вдається побудувати стійку організаційну структуру або налагодити реальні відносини з виборцями. Бракує злагоджених механізмів комунікації та політичної лояльності, що в довгостроковій перспективі призводить до «заморожування» партійної системи. Важливою проблемою є також велика кількість зареєстрованих політичних об’єднань. В Україні зареєстровано понад 300 партій, тоді як насправді політична діяльність зосереджена навколо кількох (наразі п’яти) фракцій, представлених у парламенті. Професор Романюк зазначив, що поширеною практикою є зміна назв партій – ця процедура має на меті замаскувати появу нових політичних суб’єктів без необхідності перереєстрації.

Професор також звернув увагу на те, що партії ігнорують необхідність внесення змін до виборчої системи і що багато з них не беруть участі у виборах, що ставить під сумнів їхній реальний статус. Згідно з чинним законодавством, партія зберігає політичну легітимність, якщо вона бере участь у виборах щонайменше раз на десять років – у тому числі шляхом висування кандидата на президентських або дострокових виборах. У промові також обговорюються формальні умови для визнання організації партією: зобов’язання мати структури щонайменше у двох третинах адміністративних районів, подати дані про організаційну структуру до Міністерства юстиції та налічувати щонайменше 100 членів. Цей уривок також відповідає на питання, яке виникло під час дискусії: «Чому існує така велика кількість зареєстрованих партій і чому вони змінюють свої назви?». Через таку складну процедуру реєстрації популярним є продаж зареєстрованого політичного об’єднання (!), його подальша метаморфоза та створення нової передвиборчої програми.

У заключній частині спікер зазначив, що війна, яка триває, також є дестабілізуючим фактором у функціонуванні політичних партій – більшість структур призупинили свою діяльність, а багато чоловіків, які переважають у членській базі, були відправлені на фронт. Це явище також супроводжується зростаючою програмною кризою – партії створюють програми на основі соціальних очікувань, а не послідовного бачення розвитку держави. Доповідач наголосив на необхідності посилення вимог до політичних партій – як з точки зору організації, так і з точки зору програм – і вказав на структурну нестабільність виборчої системи в Україні внаслідок її частих модифікацій та відсутності довгострокового інституційного бачення.

Роздуми та простір для аналізу

У Польщі очевидна відносна стабільність політичної системи, яка підтримується інституційними механізмами, але ціною маргіналізації менших угруповань та відтворення внутрішньої напруженості. Водночас партії демонструють небажання реформуватися, віддаючи перевагу статус-кво, який зміцнює їхні позиції.

На противагу цьому, в Україні спостерігається криза партійних утворень як стійких репрезентантів суспільних інтересів. Брак прозорості, фрагментація та популізм обмежують можливість довгострокового розвитку демократичної системи.

Виборчі системи – як у Польщі, так і в Україні – показують, що формальні механізми можуть сприяти стабільності або, навпаки, увічнювати кризу легітимності. Тому дуже важливо знайти баланс між репрезентативністю та ефективністю партійної системи, а також між логікою конкуренції та необхідністю вкорінення партії в суспільстві.